Статистика ВК сообщества "лесині слізки"

який докір, яке страждання, яке несповнене бажання....

Шановні та любі мої я повернулся! група "Лесині слізкі" запрацює. Який контент ви б хотіли бачити? Прошу вибачення за таку велику перерву.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Ти знаєш, мамо, люблю тебе щиро,
але коли твій прапор гордо ніс,
на мене скоса позира гидливо,
кричали люто слово: "Екстреміст".
Ти знаєш, мамо, "Слава Україні!",
кричав я, розумів і фрази зміст,
мені ненависно плювали в спину,
кричали: "Ти бендерівець! Фашист!"
Ти знаєш,мамо, як зростав меленький,
ходив до школи, йшов в дорослий світ...
Мені любов до тебе прищепила ненька,
ще з самих юних, самих малих літ.
Я знав, що ти - це краще, що є в світі,
що ти одна, блаженна і свята,
але чому тебе ненавидять твої же діти,
защо ти ворогами проклята?
Жила завжди любов'ю до колосся,
до ниви, пісні та калини цвіту,
жовто-блакитну стрічку заплітала в коси,
діток ростила в любові до світу.
І виросли вони, ті хижі діти,
як ті шакали, рвуть усе на шмаття...
Ти постаріла, ніде правди діти,
з сльози твоєї розрослось багаття.
Багаття в серці тих, хто тебе любить,
повстали діти, рвуть свої кайдани,
бо нами правлять звірі, а не люди,
і ми зірвались й вийшли на майдани...
За тебе, мамо, і лише за тебе,
за честь, за славу і за твою волю!
Наш заклик було чути аж до неба:
"Вставай, народе! Вставай за свою долю!"
Поки співали, мамо, нас побили,
побили не брати, а люті кати,
бо стоїмо за волю Батьківщини,
бо не даєм тебе ми залякати.
Нас били, мамо, люто й беспощадно,
бо стали руйнувати механізм,
й брати кричали, люто й недоладно,
що любов до тебе - це фашизм!
І нас, своїх братів й сестер зреклись,
зробили ворогами хто зна чого,
за те, що ми тебе не відреклись,
за те, що йдем тобі на допомогу.
На барикадах, мамо, я стою,
поки у теплих норах засинають кати,
чую твій плач і я, мам, не здаюсь,
поки живий, я буду повставати!
Я на майдані, мамо, я живий,
тут твої діти, всі, матусю мила!
І всі готові кинутись у бій,
віддать своє життя, аби ти жила...
Ти чуєш, мамо, як лунає Гімн?
А як на барикадах вітер віє?
Це все для тебе, мамо, і низький уклін,
ще наша, мамо, доленька поспіє.
Ще трохи, мамо, трохи до війни,
бо ти є вільна, нащо тобі пани?
Ми станемо стіною до стіни,
ми власноруч порвем твої кайдани.
Тут всі, матусю, і Донбас, і Львів,
одні люблять Карпати, інші терикони,
тут і Чернігів, мамо, тут і Крим,
і нас не вдержать жодні перепони!
Ще трохи, мамо, трохи потерпи,
бо ми всі вперто йдем до перемоги,
ми твої доньки, ми твої сини,
ніщо нас не зведе з цеї дороги!
Ми з прапорами, з сурмами підем,
вони і далі всі дивитимуться грізно,
відступники, які і до тепер,
за любов до тебе наріка фашистом...
Якщо хотіти волі екстремізм,
то так, тоді назвуся Екстремістом!
Якщо любов до неньки - це фашизм,
тоді назвусь Бандерівцем-фашистом!
Ви юди української землі,
такі ж, як і пани всі ваші, кати!
Тому, хто зрікся рідної землі,
ніколи вільним вже ніде не стати!

Коли пролітала комета Галлея – мені здалося, що вона озирнулася на нас, і зареготала.

Ліна Костенко