Статистика ВК сообщества "Цікавий Чернігів"

Нарешті сталося: книгарні виставили на полички друге видання історичного бестселеру для любителів чернігівської давнини — мова про працю професора Сергія Леп'явка «Чернігів. Історія міста».
Друге видання вирізняється ґрунтовнішим об'ємом матеріалу, а також, що не менш примітно, — зручнішим форматом порівняно з виданням, яке побачило світ дев'ять років тому. Ціна теж справедлива і, якщо наша порада чогось та варта — інформаційна коштовність цієї книги куди більша, повірте!
Великий формат й розкішні повноколірні ілюстрації одразу перетворили перше видання 2012 року на бажаний подарунок, тож і без того не надто великий наклад швидко розійшовся і багато поціновувачів історії міста були позбавлені можливості придбати унікальну працю. Але цей рік порадував другим, доповненим авторським виданням, яке містить крім розширеного, цікавенного як завжди, текстового доробку ще й чудові графічні реконструкції Олександра Бондаря та масу ексклюзивного ілюстративного матеріалу зі збірок Костянтина Ягодовського, Дмитра Сіліча, Олександра Карпенка тощо. А для справжніх книжкових естетів та любителів читання поза домом приємним доповненням стане прегарненька закладочка-ляссе)
Вирушайте до книгарень і захопливого читання, друзі!

Стоячи нині в черзі по каву неподалік од площі й дивлячись на сквер Богдана Хмельницького, важко уявити, що з того-таки місця якихось 80 років тому розгорталося би перед очима отаке сумне і водночас обнадійливе видовище — порятунок зруйнованої княжої перлини...
Перший етап відновлення храму Параскеви П'ятниці на Торгу: консерваційні роботи 1944 року

Світлину опубліковано В. Вечерським
#ЦікавийЧернігів

#ЦікавийЧернігів вітає із Днем Державного Прапора України!
Упевнені, що прийде час, і синьо-жовтий стяг знову майорітиме над усією Україною! Зі святом!

Цього дня, 23 серпня 1941 року, розпочалося триденне масоване бомбардування Чернігова частинами люфтваффе.
Як згадували сучасники, зі сталим інтервалом літаки заходили на бомбардування знову й знову, допоки усе квітуче до того середмістя не перетворилося на величезний смолоскип. У квадраті між вулицями Гончою, Івана Мазепи, Ремісничою та Єлецькою-Преображенською уціліли переважно лише поодинокі цегляні споруди.
Першими жертвами війни стали давні купецькі будинки, що створювали каре площі — вони вигоріли від запалювальних бомб; на теперішній вулиці Шевченка палала обласна книгозбірня, з ревінням злетів у повітря міський паровий млин, горів комплекс Чернігівської семінарії, зайнятий педагогічним інститутом, обвалився, назавжди ховаючи під руїнами колишню велич, будинок Єпархіального училища... Давні райони Чернігова, які формувалися низкою регулярних планів та прикрашалися садибами найповажніших синів міста понад півтора століття, ніби за помахом жахливої руки вмить перетворилися на обвуглене ніщо.
Мить історії, яку не можна забути. Пам'ятаймо!

Ілюстрація: Г. Петраш «Чернігів у вогні», експозиція ЧОІМ
#ЦікавийЧернігів

Літо 1950-х гостює на чернігівському Валу

#ЦікавийЧернігів

Сто чотири роки тому, 29 січня 1918 року, відбувся бій біля залізничної станції Крути.
У ході бою, у якому нечисельні формування захисників УНР протистояли значно досвідченішим і масовішим загонам червоних, надлюдськими зусиллями вдалося відсрочити наступ більшовиків на Київ. Свої життя за ідею поклали чимало молодих людей.
Бій під Крутами лишається яскравою сторінкою в історії боротьби українців за самовизначення та право бути господарями на своїй землі.
Герої не вмирають, доки є ті, хто пам'ятає їх подвиг!

Серед прірви різноманітних фото нашого дитинства завжди можна відшукати дещо особливе, дороге й пам'ятне. Іноді — вже давно завіяне часом у глибини історичної пустелі й, здавалося б, надійно там поховане. Але дива хороші тим, що вони трапляються!
Маленьке диво, свідками якого нам щастить стати — відновлення прегарненької скульптурки персонажів казки Михайла Коцюбинського на Нижньому Валу: двох цапків, що зчепилися на вузенькій кладочці над потічком. Скульптурна композиція першого фонтану, народжена значно пізніше за сам водограй, уже в повоєнний час, була виконана з простого бетону, але носила риси глибоко поетичні, притаманні тим дрібницям, що їх любив збирати сам Михайло Михайлович, вирушаючи в подорожі чи то Верховиною, чи то в італійські обшири. Автор скульптурної прикраси подбав навіть про алегоричний контраст: двійко милих жабенят, які з подивом та глузуванням дивляться на небезпечну й пусту шарпанину цапків.
Теперішня композиція майже ввібрала ту давню ностальгічну ноту. Шкода лише, про жабенят забули... Без них теж гарно, але не те, як казав знаний персонаж Старицького — «Не той центр. Тяжіння».
Фото середини ХХ століття з приватного альбому
#ЦікавийЧернігів

Із найщирішими вітаннями у День Незалежності! Все буде Україна!

Аврора

Учора в Чернігові було невеличке храмове свято. Свято, центральним героєм якого є храм, неймовірний в усіх сенсах – любов на все життя. Саме так, мабуть, і має виглядати досконалість. Храм Святої Параскеви П’ятниці на Торгу.
Свого часу професор Барановський зауважував, що церква ця – диво, одного існування якого достатньо, аби говорити про появу цілого нового архітектурного стилю. Диво, якому так і не судилося прорости в щось більше, Аврора, що так і не провістила світанок новітнього зодчества... Тож, сьогодні ми вирішили опублікувати кілька невеличких цікавинок з історії святині; можливо, деякі з них відомі, деякі, можливо – ні. Але певні, що цікаво буде точно.

1. Буде це дивиною, мабуть, проте назва храму, зведеного на зламі ХІІ-ХІІІ століть у Передгородді Чернігова нам… невідома. Про назву церкви, що до того чотириста років стояла в руїнах і чагарнику, нам відомо від доби XVII століття (почасти, цим і пояснюється той факт, що храм довго вважали спорудою саме того часу), а от чи новонабута вона, чи давня – ніхто вже не скаже.
2. Сама назва невимушено пов’язує наше місто з чорноморською перлиною – Одесою, де вам неодмінно запропонують коронне блюдо: «рибу-фіш». До чого тут риба? – все просто. Риба – це і є фіш, а от Параскева, власне, і є П’ятниця, чи, якщо вже зовсім точно – так греки називали день перед вихідним. Отака цікава тавтологія.
3. Реальні вік, пропорції та прикраси храму вдалося встановити лише після його руйнування, проте сумніви щодо бароковості церкви виникли ще наприкінці ХІХ століття. Наприклад, ще 1908 року було винесено на широкий загал інформацію про те, що храм насправді княжої доби, адже при його обстеженні було виявлено давню цеглу – плінфу – і, як потім з’ясувалося, не лише в нижніх частинах, проте й під самим куполом. Архітектор Нефьодов тоді ж опублікував план-розріз церкви, на якому позначив її вірогідні обриси. Дослідження зруйнованого храму підтвердили припущення Нефьодова майже стовідсотково.
4. Храм має крихітні розміри, проте в товщі своїх стін приховує ходи. Одне із найцікавіших припущень каже, що такі ходи можна було використовувати з метою оборони, адже церква має баштоподібну форму, а розташування у Передгородді позбавляло її можливості бути захищеною при нападі ворога.
5. Про міцність матеріалів та вправність давніх майстрів говорить той факт, що лише при консервації зруйнованого храму з його уцілілих частин було демонтовано понад 55 тонн надбудов. Загальна вага надбудов, які витримувала споруда до руйнування, перевищувала 100 тонн. І це при тому, що у ХІХ столітті опорні стовпи були трохи звужені та підтесані, аби всередині храму додалося простору, а в трьох стінах на місці дверей було пробито широкі та високі арки й розтесано вікна.
6. П’ятницька церква єдина в місті має серед своїх прикрас готичні елементи, що наочно показує глибину взаємопроникнення руської та європейської культур напередодні навали Орди. Крім того, вона є ще й пробною ластівкою будівельного ноу-хау того періоду – кладки «в ящик», що дозволяло значно економити цеглу та неабияк пришвидшувало будівництво. Крім того, принцип всефасадності дозволяє милуватися різними орнаментами на кожному з чотирьох боків споруди.
7. При відновленні храму було застосовано рідкісну техніку, що потребувала вкрай високої кваліфікації реставратора – анастилос. Цей метод передбачає монтаж автентичних частин стін та деталей у тіло відновленої споруди. Саме цим пояснюється знаменита плямистість стін церкви, на яку звертають увагу туристи при огляді: давні частини вмонтовано на свої місця у нову кладку. Для виготовлення плінфової цегли було обладнано цілий окремий цех на цегельному заводі.
8. З плінфою та відновленням церкви пов’язана цікава історія. Цеглу привозили піддонами, й один місцевий чоловічок трохи навкрав плінфи, аби звести собі баньку. Його вирахували жінки, які працювали на відновленні церкви, й притягнули до професора Барановського «на суд». Петру Дмитровичу довелося встати на захист бідолахи – надто вже рішучими й розгніваними були жіночки. А от про подальшу долю баньки нічого не відомо.
9. Після відновлення церкви вона деякий час стояла пустою й зачиненою. Аби якось дати застосування «вільним» квадратним метрам у самісінькому середмісті, один із місцевих архітекторів запропонував зробити в ній громадську вбиральню… на щастя, здоровий глузд переміг і храм було віддано більш благородній меті – виставці давніх будівельних матеріалів та матеріалів, присвячених «Слову о полку Ігоревім».
10. Церква Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці на Торгу стала першим українським храмом Чернігова доби незалежності. Цей маленький Дім Господа зовсім не в приклад своїм розмірам слугував великій справі становлення помісної церкви. Ще на початку 1990-х нині покійний художник Леонід Могучов сприяв як міг грошовій допомозі молодій церкві й древньому її прихистку, тепер же П’ятницький храм по праву може зватися Авророю – зорею, що запалила новий день української церкви у нашому місті. І мабуть, це символічно.

Світлина з рисунку 1950-х

До Дня пам'яті та примирення

Як зазначає книжна мудрість, людині не дано обирати часи та епохи, в які жити, лише волю пройти їх з гідністю. Мабуть, те саме можна сказати й про міста та будови в них...
Сьогодні ця непоказна будівля на вулиці Івана Мазепи слугує осередком науки та освіти. Колись, дуже давно, слугувала гуртожитком, теж плекаючи головний капітал майбуття — освічену молодь. Але, був у її історії й темний період, досі пам'ятний цим давнім стінам. Саме цю сторінку життя ми й можемо побачити завдяки мистецтву фото та небайдужості дослідників.
Штаб військової розвідки мадяр, нині — Чернігівський обласний педагогічний ліцей. Світлина часів німецької окупації зі збірки Д. Сіліча

#ВоєннийЧернігів