![`БӨРЙӘНДӘР´ [Бурзянский|Бөрйән|Бурзян]](https://sun9-79.userapi.com/s/v1/if1/JemcMnp5m3tlWVk8irWG-DgadlyidvE7XHpC7FkjcZunwNSzgo4nr8grqNFUqsOaguy2jofH.jpg?size=50x50&quality=96&crop=238,39,719,719&ava=1)
Є вірші — квіти.
Вірші — дуби.
Є іграшки — вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є —
каторжани.
Крізь мури в’язниць,
по тернах лихоліть —
ідуть, ідуть по етапу століть…
© Ліна Костенко
Понравился сайт?Поделись с друзьями!
Статистика ВК сообщества "ПУЛьС (поезія/вірші)"
💛 Поезія Українського Люблячого Серця 💙
36 366
72517-ое место по числу подписчиков
29.79%
65.03%
сегодня 0 (0.00%)
за неделю 0 (0.00%)
за месяц -6 (-0.02%)
Количество постов 26 495
Частота постов 194 часа 1 минута
ER
1.36
69.84%
30.16%
69.70%
30.30%
36.67% подписчиков от 18 до 21
42.22%
24.44%
0.00%
Нет на рекламных биржах
Графики роста подписчиков
Лучшие посты
промок від снігу. гірше від дощу.
чи я невдаха... чи дешева куртка...
о, листопаде, я тебе прошу,
тобі ще рано шльондрам-завірюхам
вклонятися,
немов продажний блазень
кривляєшся, радієш злим вітрам.
й не помічаєш, що тепер ти сам
приречений
зими худої в'язень...
© Роман Хованець
#Khovanets /13.11.16/
чи я невдаха... чи дешева куртка...
о, листопаде, я тебе прошу,
тобі ще рано шльондрам-завірюхам
вклонятися,
немов продажний блазень
кривляєшся, радієш злим вітрам.
й не помічаєш, що тепер ти сам
приречений
зими худої в'язень...
© Роман Хованець
#Khovanets /13.11.16/
Як затишно удома вечорами...
Як добре біля рідного вікна,
Закутавшись у теплу ковдру мами,
Дивитись, як у двір спішить весна...
Приходиш, часом, змучений з роботи,
Та тільки крок ступаєш за поріг -
Одразу забуваєш всі турботи;
Тут навіть стіни - втіха серед втіх.
Й коли блукає вулицями стужа,
Зомліла втома падає із пліч,
Й погане все умить стає байдужим,
Неначе Бог поцілував на ніч.
І не важливо, будній день чи свято,
Лишень би хліб завжди був на столі.
Бо кожному миліша рідна хата
За найдорожчі вілли на землі...
© О. Сапріянчук-Маротчак
Як добре біля рідного вікна,
Закутавшись у теплу ковдру мами,
Дивитись, як у двір спішить весна...
Приходиш, часом, змучений з роботи,
Та тільки крок ступаєш за поріг -
Одразу забуваєш всі турботи;
Тут навіть стіни - втіха серед втіх.
Й коли блукає вулицями стужа,
Зомліла втома падає із пліч,
Й погане все умить стає байдужим,
Неначе Бог поцілував на ніч.
І не важливо, будній день чи свято,
Лишень би хліб завжди був на столі.
Бо кожному миліша рідна хата
За найдорожчі вілли на землі...
© О. Сапріянчук-Маротчак
У безмежжі думок
не знаходжу потрібного слова.
У бентежності днів
Все проходить, немов уві сні.
Ти прийшов, не сказавши потрібного знову,
Ти пішов, залишивши по собі пісні.
Йшло життя, проминали невпинно години,
Пролетіли ті дні, місяці,
Мов боялись спинити свій біг.
Час відточував нас, відсікав по маленьких частинах
Непотрібне.
Залишав непідробним наш сміх.
Залишаючи нам власну сутність,
Час давав зрозуміть хто ми є.
Розділяючи нас і шліфуючи
Так і не об'єднав у ціле.
© Тетяна Гомон
не знаходжу потрібного слова.
У бентежності днів
Все проходить, немов уві сні.
Ти прийшов, не сказавши потрібного знову,
Ти пішов, залишивши по собі пісні.
Йшло життя, проминали невпинно години,
Пролетіли ті дні, місяці,
Мов боялись спинити свій біг.
Час відточував нас, відсікав по маленьких частинах
Непотрібне.
Залишав непідробним наш сміх.
Залишаючи нам власну сутність,
Час давав зрозуміть хто ми є.
Розділяючи нас і шліфуючи
Так і не об'єднав у ціле.
© Тетяна Гомон
